Причина зникнення

Чому виникає бажання зникнути з поля зору? Втомившись від маніфестацій, художник не хоче більше ні говорити, ні створювати об’єкти, ні презентувати їх. Вислизання з зони видимості дає багато переваг, і про це добре відомо злочинцям і дітям. Поки ніхто не бачить, можна дати волю бажанню та не турбуватись про наслідки. Поки тебе не видно: можна не брати на себе зобов’язань, не знати правильних відповідей, не відповідати за свої дії, можна вступати в альянси з сумнівним, випробовувати непевне. Невидимому неможливо винести вирок чи дати оцінку, щодо нього безсилі закони чи правила.

Покинувши сцену, можна залишити собі тільки досвід проживання з усією його неясністю, з усім тим, що не піддається іменуванню, класифікації чи документації. Чи можна назвати твором мистецтва те, чого формально не видно чи чого взагалі немає? Де знаходиться та грань, що відділяє мистецтво від усього іншого, і яка її функція?

Коли художник зникає з поля зору, з чим залишається глядач? Десь там відбуваються якісь процеси, але вони нас не стосуються, циркулюють сигнали і повідомлення, нам не призначені; від нас їх не приховують, але нам не адресують. Нам залишаються тільки їхні відголоски і рештки, сліди зниклого, невловимого чи невидимого. Куди вони нас приведуть, якщо ми вступимо з ними в діалог?

Простір виставки запрошує до занурення в ситуацію, яка до кінця нам не відкрита, в якій наше місце не визначено. Що ми відчуємо, коли опинимося у місці без координат, коли зустрінемося з тим, що не має назви і чиї функції незрозумілі? Як не відштовхнути те, що не піддається розумінню? Чи може затемнення, а не висвітлення, бути процедурою пізнання?

Куратори: Леся Кульчинська / Єгор Анцигін

Учасники та учасниці: Катерина Берлова / Антон Варга / Саша Гречка / Олександр Єльцин / Артем Ібадулаєв / Генріетта Левицька / Катерина Лібкінд / Анна Літвінова / Олексій Тристан / Станіслав Туріна / Тамара Турлюн / Даша Чечушкова