Анна Атоян / Втеча з Едему

В лабіринтах історіі античне мистецтво надихає і манить первісною гармонією. Століттями вважалося, що антична скульптура – еталон для всіх поколінь художників – була монохромною. Мармурові герої і боги здавалися людям довершеними в своїй сніжно-білій оголеності.

Але не так думали давні майстри. Поліхромія архаїчних скульптур вражає. Синьогриві леви з вохристими тілами, яскраві уста й інкрустовані оніксами очі богинь дивились на світ з-під вій з тонкого металу. Художники досягли високої майстерності в імітації життя. Існувала справжня візуальна естетика, коли між реальністю і театралізованою дійсністю стиралася межа. Життєрадісне мистецтво, в якому боги були близькими до людей.

...Так народилася ідея-фантазія саду живих скульптур, де античні персонажі мають свободу вибору: яким бути, ким бути і де бути. Білі герої вже не здаються досконалими, реальні люди світяться місячним блиском мармуру і алебастру, а боги живуть людським життям. Твори стають особистостями, вільними від творців, або повністю їм віддаються і лишаються на місті... райському місті.